Старі гріхи повертаються? Це добре!

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
  • Не все золото, що блищить
        • Старі гріхи повертаються? Це добре!

          Може це звучатиме дивно, але у духовному житті важливо навчитись приймати дар спасіння, який дає нам Господь, а не думати, що цей дар ми можемо якось заслужити.

          Це зовсім не означає, що працювати над собою, над переміною свого серця, над чеснотами не має сенсу. Але перше, що має відбутись у наших стосунках з Богом – це навернення, прийняття того факту, що усе є ласкою. А не нашим здобутком.

          Так буває, що є час, коли легко відчуваємо Бога: добре йде нам молитва, бачимо Божу присутність у найдрібніших речах. Але однак є час, коли чуємось знеохоченими, позбавленими Бога, коли нам здається, що Бог відвернувся від нас, коли повертаються старі давні гріхи. Виглядає, що наша духовність просто загрузла.

          Однак саме це є добрим знаком! Саме це є показником того, що наші стосунки з Богом розвиваються. Святі часто говорили про це, про своєрідну духовну посуху, яку неможливо оминути. Такий стан можна по-різному описувати, однак просто це звучить: все було добре, а зараз щось не так.

          Саме у той час, коли почуваємось у темряві, Бог по-особливому заопікується нами, однак наша душа цього не відчуває. І найчастіше на цьому етапі ми відходимо від Бога. Важливо, дуже важливо – вистояти, незважаючи на глибину пустки. Більшість людей, коли грішать, перестають молитися. Це найгірше, що в такому випадку можна зробити, але у нашій голові – це найбільш логічний крок.

          Бо я не заслуговую на розмову з Богом. Так, але навіть коли не маєш гріхів, то не заслуговуєш. Ніхто не заслуговує! Це все даровано нам!

          Коли ми падаємо, в той момент дуже потребуємо Бога. Коли ми грішні – найбільше потребуємо Бога і Він знає про це і готовий допомогти. Але хтось прагне нас переконати: ні, ти не достойний!

          Щоразу, коли приходимо до Євхаристії, говоримо слова: “Господи, я не гідний, щоби Ти ввійшов у мою душу” і приймаємо Тіло і Кров. Водночас коли грішимо, говоримо: “я не гідний, щоби говорити з Тобою, Боже” і відвертаємось від Бога… Чи не парадокс?

          Бог приходить до грішників і саме грішнику простягає руку. І це завжди було великою спокусою для фарисеїв, як Ісус може йти до грішних людей.

          Але Ісус прийшов, щоби спасти те, що загинуло. Не бійся Його допомоги, не відвертайся від простягнутої Божої руки, коли впадаєш у поновні гріхи.

          Підготувала Тетяна Трачук

           

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
        • Не все золото, що блищить
          • Оціни

            [ratemypost]

               

              Про автора

              Учасник команди ДивенСвіт:)